Керівник проти звільнення за власним бажанням і вимагає, щоб всі працівники писали заяви за угодою сторін. Поясність, в чому принципова відмінність? На мою думку, наслідки не відрізняються для нас.
Так, досвідчені роботодавці більше люблять звільнення за угодою сторін. Пояснити це можна тим, що так менше ризиків, особливо, коли йдеться про працівника, якого давно хотіли звільнити.
Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Разом з тим, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. (ч. 2 ст. 38 КЗпП).
Це означає, що у роботодавця немає гарантії, що працівник звільниться після спливу 2 тижнів. У працівника є можливість передумати і не звільнятися. Для роботодавця це досить незручно, адже протягом 2 тижнів він не може шукати іншого працівника або перерозподіляти роботу.
Натомість, коли йдеться про угоду сторін, працівник і роботодавець відразу узгоджують дату звільнення, працівник пише заяву (чи надає згоду) про звільнення в конкретну дату. З цього моменту у роботодавця є гарантія звільнення у визначену дату. І змінити своє бажання звільнитися без згоди роботодавця працівник не може.
Саме з цієї причини досвідчені роботодавці більше схиляються до звільнення за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП), ніж до звільнення за бажанням працівника (ч. 1 ст. 38 КЗпП).
