Законодавство України дозволяє направляти у відрядження працівників з інвалідністю без окремої письмової згоди. Однак є нюанси
Згідно зі ст. 139 Кодексу законів про працю, працівники повинні працювати чесно та сумлінно, своєчасно і точно виконувати накази та розпорядження роботодавця, дотримуватися трудової та технологічної дисципліни, вимог з охорони праці та бережливо ставитися до майна роботодавця.
Отже, якщо відрядження визначене умовами трудового договору та не суперечить рекомендаціям лікарів або індивідуальній програмі реабілітації, працівник зобов’язаний прибути у відрядження.
Відмова від службового відрядження без поважних причин розглядається як порушення трудової дисципліни
Трудове законодавство:
- не передбачає спеціальних обмежень щодо направлення працівників з інвалідністю у відрядження;
- не вимагає отримання їхньої окремої письмової згоди.
Державна політика у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю спрямована на забезпечення рівних можливостей виконання трудових функцій на рівні з іншими працівниками, у тому числі тих, що передбачають службові поїздки.
Водночас держава забезпечує додаткові гарантії для окремих категорій працівників. Наприклад, постановою КМУ від 08.06.2016 №353 «Про внесення змін до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98» дозволено відшкодовувати витрати на відрядження супроводжуючої особи для працівників з інвалідністю I групи внаслідок порушень опорно-рухового апарату або зору, якщо це необхідно.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», роботодавець зобов’язаний забезпечувати умови праці працівників з інвалідністю відповідно до індивідуальних програм реабілітації та медичних висновків.
Отже, доручення роботи або направлення у відрядження, яке не відповідає таким програмам або може завдати шкоди здоров’ю працівника, є порушенням законодавства про працю.
Джерело: Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської МР
