26 квітня — День Чорнобильської трагедії, що вшановує пам’ять про найбільшу техногенну катастрофу в історії людства, що сталася 26 квітня 1986 року. Внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС було зруйновано реактор, викинуто велику кількість радіоактивних речовин, що вплинуло на долі мільйонів людей та забруднило значну частину Європи.
Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом тих, хто першими увійшли в зону ураження, хто буквально врятував планету від ядерної катастрофи. Їхня мужність — це не просто сторінка підручників історії або архівний документ. Це живий приклад того, на що здатний людський дух, коли йдеться про порятунок життя.
З моменту аварії на Чорнобильській АЕС минає 40 років, але її наслідки і досі обговорює світова наукова спільнота. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів подібна техногенна катастрофа стала неминучою. Злочинне приховування владою інформації, з одного боку, поглибило непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого — спричинило активізацію екологічного і національно-демократичного рухів, що в кінцевому підсумку призвело до розпаду СРСР.
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до проблем із громадським здоров’ям та демографією, непоправних економічних, соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
На той час у Радянському Союзі проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування, і вся інформація про катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.
Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!
Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявила високу громадянську позицію та активність. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.
У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами: “Геть АЕС з України”, “УКК — за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС — на референдум”, “Промисловість, землю, воду — під екологічний контроль”, “Кожному — персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися на політичну силу, наприклад, “Зелений світ” і Союз “Чорнобиль”.
